Розробила учениця 9 класу
середньої
загальноосвітньої школи № 5
Павленко Лілія
Керівник проекту:
Похиленко Юлія
Степанівна
учитель історії
середньої загальноосвітньої школи № 5
Марганець 2012 р
1
План
1. Вступ
2. Державотворчі процеси нашої держави.
2.1 Зародження
державності у східних слов’ян
2.2 Давньоруська
держава – Київська Русь
2.3 Галицько
– Волинське князівство
2.4 Литовсько
– Руська держава і Річ Посполита
2.5 Запорозька
Січ
2.6 Українська
державність у роки війни 1648-1657 рр.
2.7 Україна
у складі Російської та Австро – Угорської імперії
2.8 Україна
– Гетьманщина
2.9 Державотворчі
пошуки у 1917-1920 рр.
2.10 Радянська
Україна
2.11 Проголошення
незалежності держави - України
3.Висновок
4.Додатки
5.Використана
література
2
1. Вступ
Метою моєї роботи
є дослідження складних проблем не затребуваного вітчизняного потенціалу
українського державотворення від його першовитоків до початку XXI ст., тобто дослідження
реального суверенітету, щоби показати
його місце і роль за сучасних умов розбудови незалежної держави.
Об’єкт дослідження - державна ідея, державницький інтерес у конкретно – історичному вимірі.
Зрештою
на крутому зламі своєї історії Україна
віддала перевагу державницькій парадигмі з вираженим національним елементом.
Іншими словами, держава розглядається як найважливіша форма реалізації
самовизначення народу, його суверенітету. Привабливість національно – державної
ідеї для українського етносу випливає з його трагічної історії, з невдач
державницьких устремлінь. Великий народ, упродовж віків позбавлений
державності, пов’язує з нею сподівання на вихід з глухого
кута. Поліпшення свого матеріального становища, відродження національної
культури.
У
поверненні до витоків, національних джерел, в урахуванні уроків українського
державотворення та відновлення престижу національних цінностей, утвердженні своєї
національної державності вбачаються шляхи оздоровлення суспільства, його
згуртування, швидкого повернення у європейську сім’ю народів.
Вітчизняна
державність як об'єкт юридичної науки має свою історію, з одного боку, тісно
пов'язану із загальною історією суспільства, а з іншого - багату на
особливості. Сучасна незалежна Україна, котра постала перед світом у 1991р., є
спадкоємицею величезного державницького досвіду, який протягом віків створювався на Україні.
Завдання даної роботи розглянути
зародження і розвиток процесів державотворення нашої Батьківщини – України.
3
2. Державотворчі процеси нашої держави
2.1. Зародження державності у східних слов'ян.
В
середині ІІ тис. до н.е. сформувалась праслов'янська етнічна спільнота. Місцем
проживання цієї спільноти вважають широку територію між Дніпром та Одером.
Політичний лад наших предків характеризувався відносним демократизмом.
Візантійський Прокопій Кесарійський свідчив, що «народами склавінами і антами
не править один муж, але з давніх часів живуть так, що порядкує громада, і для
того всі справи, чи щасливі, чи лихі, йдуть до громади».
У IV - V
ст. у слов'ян набув сили процес розкладу родового ладу і зародження класового
суспільства. З'явилися союзи племен, які ще не були державами, але мали окремі
ознаки державності. Починаючи з VІІ ст. у літературі вже вживається назва
- слов'яни. На цей час східні слов'яни
остаточно виокремилися із загальнослов'янської спільності. Сформувалися досить
стабільні етнополітичні утворення (союзи племен, союзи - союзів і над союзи). Традиційно їх
ототожнюють відповідно з Київщиною, Новгородською землею і Приазов'ям. З захоплення новгородським
князем Олегом Києва у 882 р. літописи традиційно починають історію єдиної
східнослов'янської держави - Київської Русі.
2.2 Давньоруська держава - Київська
Русь.
Київська Русь - умовна назва першої давньоруської
держави, яка у ІХ - ХІІ ст. об'єднувала всіх східних слов'ян і охоплювала
територію від Карпат до Волги, від Ладозького озера до Чорного моря.
Давньоруська
держава утворилася на власній основі внаслідок тривалого процесу розкладу
первіснообщинного ладу та формування класового суспільства у східних слов'ян.
Внаслідок збігу багатьох історичних обставин Давня Русь прийшла до феодалізму,
"перескочивши" через стадію рабовласницького ладу. Тому Київська Русь
характеризується як
4
ранньофеодальна держава з чітким поділом на феодалів і
залежне від них населення (смердів, рядовичів, закупів тощо). За формою
правління - це монархія на чолі з Великим князем. (додаток. №1) У 998 р. панівною релігією замість поганства
стало християнство, що сприяло зміцненню великокняжої влади. В силу об'єктивної
історичної закономірності в середині ХІІст. Київська Русь розпалася на окремі
феодальні князівства.
2.3 Галицько - Волинське князівство.
У
середині ХІІ ст. на місці колишньої Давньоруської держави було 15 князівств, на
початку ХІІІ ст. - близько 50, а у ХІV ст. - близько 250. Розпад Київської Русі
відбувся не миттєво, тому якийсь час зберігалася певна політична єдність
руських князівств. Наприкінці ХІІ - на початку ХІІІ ст. визначилися нові
політичні центри. На території Південно - Західної Русі (сучасної України)
таким центром стало Галицько-Волинське князівство, яке утворилося після
об'єднання Галичини і Волині під владою князя Романа Мстиславовича 1199 р. За
своїм політичним і правовим ладом Галицько-Волинське князівство, як і інші
руські князівства періоду феодальної роздробленості, принципово не відрізнялося
від київської Русі.
У середині
ХІV ст. польські феодали захопили Галицьку землю і частину Західної Волині. Під
владою Угорщини, а пізніше Молдавії та Туреччини, опинилася Північна Буковина.
2.4 Литовсько-Руська держава і Річ Посполита. Після
занепаду Галицько-Волинського князівства політично роздроблені Західноруські
землі, що не потрапили під владу Польщі та Угорщини, поступово увійшли до
складу Великого князівства Литовського.
Слід зауважити, що саме в цей період
подолання феодальної роздробленості та утворення централізованих Російської та Литовської
держав остаточно завершився той етнічний процес, що привів до формування
5
на єдиній слов'янській основі - російської, української та білоруської
народностей.
Литовські феодали виявили величезну політичну мудрість і зберегли віру,
звичаї та права місцевого населення. Поступово вони самі підкорилися руському
культурному впливу і почали вважати себе нащадками князів Київської Русі,
прийняли Руську Правду як власне джерело права, засвоїли давньоруську
писемність. Таким чином утворилася могутня Литовсько-Руська держава, під владою
якої перебували литовці, українці, білоруси і частина росіян. На рубежі ХV і
ХVІ ст. сформувався Литовський сейм як орган станового представництва,
створення якого передало під контроль шляхти всю законодавчу діяльність.
Основним джерелом права тривалий час була Руська Правда. Згодом її замінили
власні акти Литовсько-Руської держави. Протягом ХV - ХVІ ст. українське
селянство
зазнало повного закріпачення. Лише в містах, що мали право на самоуправління
("магдебурзьке право"), ситуація була дещо кращою.
2.5 Запорозька
Січ
Однією з форм протесту проти соціального і
національного гноблення стала масова втеча українського населення в козаки.
(Слово "козак" тюркського походження й означає "легко озброєний
воїн", "сторожа", "вільна людина"). В середині ХVІ ст.
за Дніпровими порогами склалася особлива військово-територіальна політична
організація українського козацтва - Запорозька Січ. Вона не була державою в
повному розумінні слова, але мала стільки виразних ознак державності, що її не
раз називали "козацькою республікою". Її населяли як козаки-воїни,
так і суто мирне населення. У військовому відношенні Запорозька Січ поділялася
на 38 куренів, а в територіальному – на 5 - 10 паланок (слово
"паланка" означає "невелика фортеця"). Найвищім органом
управління була загальна військова рада, на яку збиралися всі
6
козаки. Демократична політико-правова організація
Запорозької Січі справляла значний вплив на сучасників, стала зародком
майбутньої української державності.
2.6 Українська державність у роки визвольної війни
1648 – 1657 рр.
Для виконання державних функцій була
пристосована військово-адміністративна організація українського козацтва.
Зборівський і Білоцерківський договори України з Річчю Посполитою закріпили, що
на території, визволеній козаками, їм передаються повноваження державної влади.
Полково-сотенна організація козацтва визначила структуру органів, які
здійснювали цю владу. Вищий ешелон влади складали: загальна (військова,
генеральна або чорна) рада всього козацького війська; старшинська рада; генеральний
уряд на чолі з гетьманом.( додаток № 3) Отже, в період визвольної війни
склалося політичне утворення, яке мало багато ознак державності: територію,
військо, свої органи влади і правові норми, певне міжнародне визнання і навіть
зачатки власних податкової і грошової систем.
2.7 Україна - Гетьманщина.
У 1654 р. Україна офіційно звільнилася від влади Речі
Посполитої і перейшла "під руку" російського царя. Слід наголосити,
що в Україні невдовзі після смерті Хмельницького запалала справжня громадянська
війна, в яку активно втрутилися не тільки Росія, а й Польща та Туреччина.
Наприкінці ХVІІІ ст. політична ситуація стабілізувалася, але територія,
підвладна українському гетьманові (Гетьманщина), тепер включала лише
Лівобережну Україну і Київ з прилеглими землями. Уся територія Гетьманщини була
поділена на 10
полків, полки поділялися на сотні, а останні - на
курені. Реальна влада була у гетьмана, який зосередив у своїх руках основні
політичні, адміністративні,
7
судові та військові керівні функції, він фактично
обирався довічно, був військовим диктатором, влада якого перевищувала за
обсягом президентську і наближалася до царської. Після створення "Зводу
законів Російської імперії" в Україні у 1840 - 1842 рр. було поетапно
введено загальноросійське законодавство. На кінець ХVІІІ ст. українські землі
перетворилися на провінції двох сусідніх великих імперій: Росії та
Австро-Угорщини.
2.8 Україна у складі Російської та
Австро-Угорської імперії.
Розділена
Україна не мала своєї державності, більш того, зазнавала постійних утисків у
національно-культурному відношенні. Проте навіть за цих несприятливих умов було
набуто певний позитивний досвід демократичних перетворень. У роки першої
російської революції царським маніфестом 17 жовтня 1905 р. було проголошено
недоторканість особи, свободи совісті, слова, зборів і спілок. Влада монарха
помітно обмежувалася представницькою установою - Державною Думою. Слід
врахувати, що поруч з кожним проголошеним демократичним правом чи свободою
встановлювалися численні умови та обмеження, які часом зводили його майже
нанівець. Подібні перетворення проходили на українських землях Австро-Угорщини
після революції 1848 р. та австро-угорської угоди 1867 р., яка закріпила
перетворення імперії в дуалістичну конституційну монархію. Водночас українське
населення Австро-Угорщини через відчутну дискримінацію часто не могло
скористатися "плодами демократії".
2.9 Державотворчі пошуки 1917 - 1920 рр.
Відновити українську державність вдалося
тільки після краху російського самодержавства. Першу спробу досягти автономії
України зробила Українська Центральна Рада, заснована в березні 1917 р.
(додаток № 5) Після жовтневих подій у Петрограді ІІІ Універсалом Центральної
Ради було проголошено створення Української Народної Республіки (УНР) у складі
8
майбутньої федеративної Росії. (додаток № 6) Центральна Рада вступила в затяжний конфлікт з
Радянською Росією. Втілити в життя проголошений намір не вдалося. Недооцінка
Центральною Радою соціальних проблем та інші причини привели до того, що
український народ все більше схилявся на бік більшовиків. У грудні 1918 р.
Директорія, створена з представників українських соціалістичних партій, взяла
владу в Києві. Вона проголосила
відновлення УНР і всіх її демократичних інститутів.
Державницькі наміри Директорії залишилися нездійсненими. З крахом
Австро-Угорської імперії була спроба заснувати Українську державу і на західних
землях. 9 листопада 1918 р. утворилася Західноукраїнська Народна Республіка
(ЗУНР) на чолі з Українською народною радою та її виконавчим органом -
Державним секретаріатом. На західноукраїнські землі зазіхала Польща, тому уряду
ЗУНР доводилося вести з нею тривалу виснажливу війну. Остаточно зникли надії на
збереження української державності на західних землях після Варшавського
договору Петлюри з Пілсудським, згідно з яким визнавалася влада Польщі на цій
території.
2.10 Радянська
Україна.
У
грудні 1917 р. І Всеукраїнський з'їзд Рад проголосив Радянську владу на
Україні. Помилкою було б вважати, що після утворення СРСР українська
державність припинила своє існування. Наголосимо у зв'язку з цим, що двічі
робилися спроби створити українську державу поза межами УРСР, але вони не мали
успіху й звелися лише до політичних демонстрацій.
2.11 Проголошення незалежної держави - України.
Під час
глибоких соціальних і політичних зрушень останнього десятиріччя посилився потяг
усіх народів колишнього СРСР до
незалежності і розбудови власної держави. Втіленням державотворчих пошуків
9
українського народу стало прийняття 24 серпня 1991 р.
Верховною Радою УРСР Акта проголошення незалежності України і наступне його
підтвердження всеукраїнським референдумом 1 грудня
1991 р. (додаток № 7) На політичній карті світу з'явилася нова суверенна
держава – Україна.
3 часу проголошення незалежності громадяни України
чотири рази (у 1991,1994,1999,2004 р.) обирали Президента своєї держави.
Першим
Президентом незалежної України 1 грудня 1991 р. був обраний Л. Кравчук.
(додаток № 8) На других виборах Президента України 26 червня 1994 р. перемогу
здобув Л. Кучма.(додаток № 9) На виборах у 1999 р. переміг діючий Президент
України Л.Кучма. 26грудня 2004 р. Президентом України був обраний В. Ющенко. (додаток
№ 10)
На
чергових президентських виборах 2009 – 2010 рр. перемогу отримав В. Янукович.
(додаток № 11)
1 грудня 1991 р. більшість
населення України на Всеукраїнському референдумі підтвердило, що українці
хочуть жити окремою державою. Україна стала суверенною і почався активний
законотворчий процес державотворення. Були створені всі компоненти державної
машини. Державотворчий процес триває і зараз.
10
3. Висновок
Україна
пройшла нелегкий шлях у своєму державотворенні, адже на протязі багатьох
століть вона перебувала під владою європейських держав: Князівства Литовського,
Речі Посполитої, Австро – Угорщини та Російської імперії.
Сьогодення нашої держави показало, що Україна здатна до незалежного
державного існування у складних умовах сучасності. Наша держава забезпечила
реформування економіки і створила сприятливі умови для розширення виробництва в
усіх його галузях, вона дбає про підвищення життєвого рівня народу,
стабілізацію соціальної обстановки, демократизацію політичної сфери.
Наша
держава не втрачає взаємин, що історично склалися з іншими державами.
Хочеться вірити, що, пройшовши шлях соціально – економічних, політичних
і духовних поневірянь, Україна зміцніла і мудра вийшла на широкий кін світового
поступу й посіла в загальнолюдській сім’ї цивілізованих народів почесне місце,
яке їй належить по праву.
11
4. Додатки
1. Князь Київської Русі – Олег
2. Грамота часів Київської Русі
3. Гетьман Богдан хмельницький
4. Герб - Тризуб
5. Центральна Рада Української Народної Республіки
6. Універсал Центральної Ради
7. Акт проголошення незалежності України 1991 р.
8. Перший президент незалежної України – Л.Кравчук
9. Президент України 1994-2004 р. Л. Кучма
10. Президент України
2004-2009 рр. В.Ющенко
11. Президент України з 2004 р. В.Янукович
Немає коментарів:
Дописати коментар